З-понад 900 міст Польщі лише кілька великих – так званих «локомотивів розвитку» – процвітають, тоді як решта відстають. Життя в цих містах може бути навіть складнішим, ніж у сільській місцевості, яка вважається найменш розвиненою в країні. Однак деякі малі міста починають прокладати власний шлях і впроваджувати нові моделі розвитку.

У Польщі міста ніколи не мали такого значення, як у країнах Західної Європи. Якщо звернемося до історії країни, ми побачимо серію спроб завоювати вплив з боку центрів сили чи торгівлі, що переривалися численними історичними потрясіннями, війнами та змінами кордонів. Польські міста ніколи не мали такої незалежності й могутності, як італійські чи німецькі. У 16 столітті, коли в Європі розпочався економічний розрив, Польща опинилася серед постачальників простих ресурсів, таких як зерно і деревина. Протягом століть це зберігало сільськогосподарський характер її економіки. Спроби заснувати місто на основі продуманого плану, як-от Замостя, були радше експериментами, аніж правилом. Промислова революція сформувала лише кілька більш сучасних і розвинених міст, такі як Лодзь і Жирардув, але їхня історія також не вписується в історію Польщі, яка була здебільшого прив’язаною до землі.

Після років комунізму минуле знову вплинуло на нову реальність: після 1989 року польські міста не визнавалися важливим об’єктом державної політики. До них просто ставились як до чогось, що було завжди. Натомість існувало Міністерство сільського господарства (згодом Міністерство регіонального розвитку). У період системної трансформації польські міста мусили справлятися самостійно, а неоліберальний полігон економіки країни тоді не давав їм багато можливостей для гармонійного розвитку.

Нерівномірна трансформація

У 2009 році, через 20 років після розпаду Східного блоку, уряд Дональда Туска і Громадянська платформа оприлюднили звіт Polska 2030. На початковій сторінці було фото прем’єр-неоліберала із серйозним і уважним виразом обличчя, а на наступній – команди з-понад десятка молодих спеціалістів. “На 380 сторінках команда молодих економістів, юристів і соціологів очолювана Міхалом Боні (тодішнім міністром) викладає захоплюючу картину країни, що переживає перехідний період, звільнену в результаті глибоких трансформацій і водночас затиснуту в глибоко вкорінених цивілізаційних паттернах. Polska 2030 – це історія про країну, де немає сьогодення, а лише постійне випробування на міцність між минулим і майбутнім. Причина в тому, що визначальною рисою сьогоденної Польщі є те, що вона досі розвивається» – приблизно таким був тон коментарів у національних ЗМІ. Уряд мав багато підстав для оптимізму, або, принаймні, так вони вважали. Перед цим було гучно оголошено, що Польща – єдиний „зелений острів” у Європі, який уникнув турбулентності від світової кризи.

У звіті досить чесно діагностували ситуацію: після динамічного й не до кінця вивченого політичного переходу політична система Польщі 90-х років почала модернізуватися. Проте, цей процес проходив по країні не однаковими темпами: вже тоді виділялися регіони, які суттєво відставали як в економічному, так і в соціальному плані. Після того, як Польща підключилася до крапельних субсидій ЄС у 2003 році, вона опинилася в “пастці середнього доходу”, а її керівники почали шукати вихід із цієї ситуації.

Тож хвороба була помічена, а лікувати її в звіті пропонувалося так званою стратегією поляризованого і дифузного розвитку, яка передбачала зміцнення сильних і великих міст – локомотивів, в надії, що створені в них закономірності розвитку чарівно перетікатимуть у менші міста та села.

Якщо пояснювати на прикладі улюбленої метафори лібералів про вудку і рибу, (що ліпше навчити людину ловити рибу, ніж дати її в руки), уряд партії “Громадянська платформа” виступив зі сміливою тезою, що бідним рибалкам потрібна технологія побудови океанічного траулера більше, ніж доступ до місцевого озера. На жаль, більшість політиків і журналістів працювали за відомим механізмом сприйняття будь-якої дурниці як належного, якщо вона достатньо професійно звучить, тож дискусія щодо звіту швидко затихла.

Гра в різних лігах

Наслідки такого сприяння в поглибленні нерівності між регіонами і містами Польщі не змусили себе довго чекати. Цю прірву також підживлювала інвестиційна лихоманка напередодні чемпіонату з футболу ЄВРО-2012, коли метрополії поспішно будували автостради і стадіони на сотні мільйонів євро. У той же час польська провінція відчувала критичну нестачу основних елементів соціальної інфраструктури: ясел, лікарень і громадського транспорту. Через оминання трудового кодексу і той факт, що Польща має найбільшу пропорцію населення в Європі, які працюють за “сміттєвими” угодами, цілі міста і села були практично виключені із системи допомоги по безробіттю, державного медичного обслуговування чи пенсійної системи. На периферії “зеленого острова” за годину очищення цибулі заплатили б трохи більше 6 центів.

На відміну від якості життя, гнів різко зростав. Розчарування в малих містах зростало внаслідок посилення контрасту між серіальним способом життя середнього класу великого міста і безперспективною реальністю більшості, яку годі було намагатися описати словами. Оскільки слабка держава дедалі більше передавала освіту й історичну політику під опіку церкви і правих сил, з 2010 року для юнаків з усієї країни стало новою традицією збиратися в столиці на Марш Незалежності для понівечення невинних дерев на вулицях ненависної Варшави. Націоналізм став основою для нової класової гордості, як у висловлюванні Вальтера Беньяміна про те, що фашизм завжди є свідченням невдалої революції.

У 2013 році житель середнього польського міста (приблизно 20-100 тис. мешканців) отримував лише 56% від заробітної плати жителя великого міста. Це навіть нижче доходів жителів села. Модель поляризації-дифузії спричинила найбільше розорення в середніх і малих містах – відставання їх розвитку стало фактом. Для того, щоб осягнути масштаби цього явища, варто зазначити, що з 926 міст Польщі лише 66 є відносно великими центрами, з яких тільки 10 є метрополіями з агломераціями важливого значення. Класичний поділ на багаті міста та бідні села вже не дійсний, оскільки реальний бар’єр для розвитку тепер відокремлює малі й середні міста від решти країни.

У тому ж 2013 році, коли розгорталася криза малих міст, депутат від “Громадянської платформи” Стефан Несіоловський, у відповідь на звістку про значну кількість недоїдаючих дітей в Польщі, запропонував їм їсти дикий щавель і мірабель. Не зважаючи на те, що, здавалося б, політики постійно ігнорували поглиблення нерівності у своїх округах, представники місцевого самоврядування та міністерств поволі почали описувати реальність тією ж мовою, що й міські активісти. Саме завдяки співпраці цих груп була створена Національна міська політика – перший документ, який підкреслює роль і специфіку міст. У Польщі завжди існувало міністерство, яке займалося сільською місцевістю, проте не містами. На другому з’їзді Конгресу міських рухів – тоді ще неформальної структури, що об’єднувала активістів та громадських діячів з усієї Польщі – навіть було підготовлено гепенінг з написом «МІНІСТЕРСТВО МІСТА». Тоді ми відчували символічну потребу в емансипації міст як об’єктів окремої державної політики.

У 2017 році партія «Право і справедливість» (PiS), скористалася політичною можливістю під час виборів 2015 року заявити, що вона є голосом недостатньо репрезентованих спільнот, і представила свою «Стратегію відповідального розвитку» (СВР). Незважаючи на те, що вона містить багато суперечливих поглядів щодо країни, її економіки та енергетичного сектору, Стратегія пропонує кілька конкретних рішень для покращення можливостей розвитку занедбаних міст. У СВР були досліджені і окреслені зони застою, і таким чином було визначено 377 міст, що потребують допомоги. Партія обіцяла спрямувати туди конкретну підтримку: виділення державою 650 мільйонів євро, обмін знаннями, впровадження типових рішень. Це є позитивним зрушенням, з тим застереженням, що містам все одно доведеться навчитися отримувати цю допомогу і, що більш важливо, якнайкраще її використовувати. Варто також зазначити, що оцінка ролі малих міст і надання їм допомоги урядом PiS є чудовим політичним кроком, оскільки це посилює підтримку цієї організації серед багатьох бенефіціарів цієї стратегії.

Витрати на імітацію

Для початку розглянемо 10 великих “міських локомотивів”: столицю Варшаву, історичний Краків, Катовіце з його масивною агломерацією на півдні Польщі; розташовану в центрі країни Лодзь, яка лише нещодавно набрала вітру до своїх вітрил; Познань і Вроцлав на заході; Гданськ, який утворює приморське Тримісто разом із двома сусідами; Люблін на сході й подібні за розміром Щецин і Бидгощ, які постійно конкурують із сусіднім Торунем, як Турин і Мілан. Спостерігаючи, як модернізувалися польські метрополії, можна легко помітити, що вони були колонізовані за певними західними зразками. Особливо популярною “дитячою хворобою” міст в останнє десятиліття було захоплення спрощеною версією ідеї “креативного класу” Річарда Флориди. Однак набагато більшої шкоди завдали моделі, які в Західній Європі давно вважаються шкідливими для суспільства і довкілля, як, наприклад, віра в розвиток за допомогою великих інвестицій чи дорогих спортивних змагань.

Звичайно, наслідування закордонних прикладів це не повсякчас погано. Часом такі адаптації є корисними і добре слугують містянам, як-от кишенькові парки чи живі вулиці (woonerfs), які полюбляють у Лодзі. Ці рішення зобов’язані своєму успіху невеликому масштабу, відповідності потребам мешканців і високій якості впровадження. Однак набагато частіше політика імітації породжує величезні витрати, як у випадку з будівництвом швидкісних магістралей всередині (а не зовні) Варшави, або дорогих великих стадіонів, за які Познань досі розплачується. Очільники цих “локомотивів” закривали очі на той факт, що в тих країнах, які вони імітували, футбол був розвинутий настільки, що це умовжливлювало утримання таких споруд, або що служби дорожнього руху ефективніше запобігали проникненню транзитних перевезень всередині міста. Ще одним аналогічним химерним прикладом є будівництво аеропорту Гдиня-Косаково, що знаходиться лише в 32 км від діючого і не надто перевантаженого аеропорту імені Леха Валенси. Безглуздий проєкт фінансувався за рахунок субсидій ЄС, та зрештою аеропорт так і не було офіційно відкрито. Все це приклади поверхневого наслідування без будь-яких гарантій успіху. Може скластися враження, що успіх і державна допомога не навчили великі міста ані економії, ані винахідливості, а безглузді ідеї, такі як спроби організації зимових Олімпійських ігор у Кракові, закінчуються загостренням конфліктів з місцевою громадою.

А на сьомий день він модернізувався

Тож повернемося до метафори лібералів про вудку і рибу та понад 800 малих центрів, які щойно отримали досить правильно підібрані вудки і доступ до риби в формі універсальних соціальних програм. На додачу міста можуть використовувати те, що ми називаємо “премією за відсталість”. Це могло б допомогти їм уникнути повторення помилок великих міст. Проте, на жаль, не всі з цим впоралися.

Відтік професійних кадрів, слабкість місцевих ЗМІ та соціального контролю, брак нових ідей та ізоляція в багатьох місцях зберегли соціальні відносини, які більше нагадують племінну модель, аніж зрілу місцеву демократію. У той час як активісти у великих містах скаржаться на так звану модель “нового державного управління” (new public management), засуджуючи підхід до міста, як до бізнесу, в малому місті було б доречніше кричати, що воно не є фільварком. Було б, але, як правило, робити це нікому. Стійкі й потужні міські рухи рідко зустрічаються в містах з населенням менше 50 тисяч жителів, а окремих активістів залякують і примушують мовчати. Тож помилково було б плекати ідилічне бачення малих польських міст як заповідника національного здоров’я, традицій і гармонійного життя.

Інший гріх, в якому винні органи місцевого самоврядування у Польщі – це поверховість їхнього поняття модернізації. У той час як польські метрополії розуміють під “сучасністю” рішення, впроваджені в минулому глобальними столичними містами, навіть якщо їх зараз вважають помилками, малі міста, як правило, повторюють помилки великих міст, до яких вони додають досить багато власної винахідливості. Навчаючи людей, ми часто демонструємо зруйновані міські пейзажі, де столітні дерева на історичних ринкових площах поступилися місцем бетонній бруківці з вигадливими візерунками, перетворюючи публічний простір на безлюдну пательню. У таких містах спадщина часто сприймається як музей під відкритим небом, а синонімом сучасності є ненаситне вилучення міського простору задля все ширших доріг і більших паркінгів.

Промінь надії

Та чи не є таке одностороннє зображення надто песимістичним? Так, звісно. Проте існує низка середніх і малих міст, які, незважаючи на своє несприятливе розташування, вже зараз є лабораторіями змін. У житловій сфері, яка є однією з найбільш проблемних у Польщі, гарним прикладом є невелике містечко в центральній частині країни. Жодне місто в Польщі не впоралося настільки добре із системою будівництва доступного житла, як Острув-Великопольський, де в рамках спеціальної програми вже було передано 171 квартири, і їхня кількість постійно зростає. Острув скористався своєю можливістю ще в 90-х роках, коли заснував комунальне житлове підприємство. Сьогодні, завдяки системі самофінансування, перші інвестиції повернулися у повному обсязі, а система Острува стала основою для урядової програми Mieszkanie+.

Слупськ, місто поблизу узбережжя Балтії з населенням менше 100 тисяч мешканців, довгий час вважалося відсталим і здатним конкурувати лише зі своїм трохи більшим сусідом Кошаліном. Однак з тих пір, як його президентом став Роберт Бедронь, який походить з LGBTQiA руху, а нині є іконою прогресивного місцевого самоврядування, Слупськ може похвалитися єдиним у Польщі партнерством з IKEA з метою освітлення міста й унікальною в масштабі країни програмою ревіталізації, яка активно залучала великі спільноти містян, бізнес і громадські організації. Через правові та психологічні бар’єри подібні партнерські відносини в Польщі не є простими, але висока культура публічних дебатів й участь місцевих урядовців допомогли їх подолати.

Проте не лише містам з прогресивним самоврядуванням є чим пишатися.

Невелике містечко Бжезіни, що поблизу Лодзі, яким керує досить консервативний бурмістр, широко застосовує інструменти соціальної політики, яких більшість органів місцевого самоврядування бояться торкнутися. Наприклад, наймають безробітних для проведення ремонтних робіт і розвивають соціальні кооперативи.

Міста, розташовані на периферії, стикаються з різними проблемами. Гожув-Велькопольський – місто на 117 тисяч мешканців, що знаходиться лише в годині їзди від Берліна – успішно впорався з мультикультуралізмом, що є рідкісним явищем в інших регіонах Польщі. У 60-х роках сюди були переселені роми, які зараз складають громаду з декількох сотень чоловік і мешкають у центрі міста. Замість того, щоб сприймати це як проблему, як робить набагато більший Вроцлав, Гожув вирішив інтегрувати ромів через культуру. Фестиваль ромської культури Romane Dyvesa став його флагманською рекламною атракцією.

У західній частині Польщі ми також можемо знайти позитивні історії із зовсім маленьких міст на 5-10 тисяч жителів. Крихітний Добеґнев, розташований поблизу Гожува, має зразковий Центр соціальної інтеграції та є одним з найкращих у впровадженні урядової програми “Зразкова ревіталізація міст” (Modelowa Rewitalizacja Miast). Неподалік знаходиться мальовничий Барлінек, який до Другої світової війни називали “малим Берліном”. Він став туристичною атракцією для пенсіонерів з-за кордону.

Перехідний період залишив польським містам серйозні проблеми, зокрема зростання плати за електроенергію, воду і тепло, спричинене приватизацією публічних служб. За британськими стандартами, понад 40% поляків страждають від енергетичної бідності. Поки Берлін й інші західні міста рухаються до ремуніципалізації публічних послуг, в Польщі така дискусія досі навіть немислима. Тим часом Лешно, що розташоване між Познанню і Вроцлавом, не приватизувало Теплоелектроцентраль і має в своєму розпорядженні інструменти для зменшення енергетичної бідності. Ще одним рішенням на заміну приватизації було запропоновано містом Стараховіце, що розташоване в одному з найбільш знедоленому регіоні – Свентокшиському. На одному з поверхів муніципальної будівлі, для якої гміна безуспішно намагалася знайти орендарів, створили багатопрофільний заклад для людей похилого віку, який водночас дає додатковий прибуток магазинам на першому поверсі.

Усі ці ідеї мають три спільні риси. По-перше, вони не є імітацією і засновані на місцевому потенціалі. По-друге, це були творчі спроби використати існуючі правові інструменти або подолати їх обмеження. Зрештою, їх створюють місцеві візіонери, які мають довіру й підтримку місцевої влади. І ще одне: незважаючи на різні політичні погляди представників місцевих органів влади, проблема ультраправих майже не виникає в згаданих вище містах. З цього виходить, що менші міста цілком спроможні розробити власні моделі розвитку, не вдаючись до імітування чи нав’язування непридатних для них моделей.

Досить легко передбачити майбутнє, в якому державна допомога сприятиме розвитку таких “міст з ідеєю”, в іншому випадку гроші “з неба” лише збережуть мислення одними лиш паркінгами і фільварками. Ось чому офіційні та неформальні мережі для обміну досвідом, створені між плеядою польських міст, відіграють особливо важливу роль. Якщо нам вдасться викорінити віджиле мислення на власному подвір’ї й побудувати солідарність між меншими центрами, тоді все складеться само собою, навіть без особливо великих державних інвестицій. Якщо ні, то прірва між малими і великими містами продовжуватиме зростати, а разом із нею й загроза поширення радикалізму.

Talk of the Town: Exploring the City in Europe
Talk of the Town: Exploring the City in Europe

'Talk of the Town' focuses on cities and their significance across Europe and beyond, both as the site of key transformations and new dynamics, but also as political actors in their own right.

Order your copy

Cookies on our website allow us to deliver better content by enhancing our understanding of what pages are visited. Data from cookies is stored anonymously and only shared with analytics partners in an anonymised form.

Find out more about our use of cookies in our privacy policy.